Спомин святого Мартина Турського, єпископа

Сьогодні ми роздумуємо над образом, який знайомий кожному з нас: десять прокажених стоять здалека. Вони не можуть наблизитися, вони несуть на собі тягар хвороби, яка не лише відібрала у них здоров’я, але й відрізала їх від людей, від сім’ї, від звичного життя. Вони кричать: «Ісусе, Наставнику, змилуйся над нами!». У цьому крику — весь біль світу, вся втома тих, хто довго чекав, хто боровся, хто сподівався проти надії. Ісус, ідучи своєю дорогою, зупиняється. Він не проходить повз. Він дає їм слово, і вони йдуть, щоб показатися священникам, і в дорозі — о, це дивовижне «в дорозі» — вони стають чистими.

Але сьогодні я хочу, щоб ми зупинилися на одному з них. Лише один, самарянин, повернувся. Він зрозумів, що сталося. Він не просто отримав «результат» — зцілення тіла — він зустрів Того, Хто є Джерелом життя. Він впав до ніг Ісуса, щоб подякувати. Це повернення — це не просто ввічливість. Це акт визнання, що все, що ми маємо, є даром. Це акт любові, яка не шукає вигоди, а шукає Того, Хто любить.

Коли ми згадуємо нашого дорогого Бенджаміна Vo, ми часто думаємо про його блискучий розум. Ми згадуємо, як він, будучи зовсім юним, вже вивчав складні хмарні інфраструктури, як він мріяв про «Con Chim Airlines», як він з цікавістю дослідника дивився на світ. Але сьогодні, у світлі Євангелія, я хочу, щоб ви побачили іншу рису Бена — його неймовірну здатність бути вдячним і щедрим. Пам’ятаєте, як він хотів віддати свою скарбничку, щоб допомогти дядькові Вільяму? Він не розбив її, вона не знадобилася, але цей жест — це і є той самарянин, що повертається. Це серце, яке не просто бере від життя, а хоче віддавати, яке хоче бути причетним до добра, яке хоче любити.

Я знаю, Алане, Тхао, Раяне, що ці чотири місяці після того, як Бен відійшов до вічності, були для вас часом, коли здавалося, що ви теж стоїте «здалека», як ті прокажені. Ви стоїте у своєму горі, у своїй тиші, у своїй порожнечі, і вам здається, що небо мовчить. Ви запитуєте, чому так сталося. Ви перебираєте в пам’яті кожен момент, кожну деталь, намагаючись знайти відповідь, чи, можливо, якусь помилку, яку ви могли припуститися. Дозвольте мені сьогодні сказати вам найважливішу річ: ви нічого не пропустили. Ви не винні. Жодна хвороба, жодне випробування — це не ваша провина, не ваша неуважність, не ваша помилка. Бог не карає, Бог не звинувачує. Ви були для Бена всім: його безпекою, його радістю, його світом. Ви любили його до кінця, і ця любов — це найчистіша жертва, яку ви могли принести. Зніміть цей камінь провини зі своїх сердець; він там не потрібен. Бог знає вашу любов, і Він цінує кожну мить, яку ви провели разом.

Святий Павло у листі до Тита нагадує нам: «Коли з’явилася доброта й людинолюбство Бога, нашого Спасителя, Він спас нас не через діла, які ми вчинили у праведності, а за Своєю милістю». Це означає, що наше спасіння, наша надія, наше майбутнє — це не результат нашої досконалості, а результат Божої любові. Бен зараз перебуває в цій любові. Він не обмежений більше нічим. Він — у тій «verdant pasture», у тих «зелених пасовищах», про які ми співали в псалмі. Він більше не відчуває болю, не відчуває обмежень. Він — той, хто тепер дивиться на вас із безмежною ніжністю.

Раяне, мій любий хлопчику, ти — брат Бена. Ти знаєш його сміх, його мрії про літаки, його доброту краще за всіх. Твій сум — це не просто відсутність, це присутність любові, яка продовжує жити в тобі. Не бійся жити далі, не бійся будувати власне майбутнє. Бен не хотів би, щоб ти зупинився. Він хотів би, щоб ти літав — так високо, як він мріяв літати сам. Коли ти робиш успіхи, коли ти посміхаєшся, коли ти допомагаєш іншим — це Бен живе через тебе. Ти не несеш цей тягар сам. Ти несеш його разом із Богом, Який любить тебе так само сильно, як Він любить твого брата.

Ми часто думаємо, що маємо бути досконалими, щоб увійти в Царство. Але сьогоднішнє Євангеліє вчить нас іншого: мудрість полягає в тому, щоб бути вірними у дрібницях. Бен був вірним у найменшому — у своїй любові до вас, у своїй турботі про родину, у своїх маленьких жестах доброти. Це і є справжнє багатство. Ви не повинні нести цей тягар самотужки. Коли ви відчуваєте, що темрява згущується, просто скажіть: «Господи, я не розумію, але я довіряю Тобі». Це найважча молитва, але вона найсильніша. Ви знаєте, що в пам’ять про Бена була вирита криниця в Камау? Це «Giếng Gioan Baotixita» — колодязь, який дає життя багатьом людям. Це так символічно. Бен, який так любив світ, тепер продовжує давати життя через цей колодязь. Його любов не закінчилася. Вона тече, вона втамовує спрагу, вона дає надію. Це те, що ви можете нести у двері свого дому: ви не просто втратили, ви продовжуєте давати. Ваша любов до Бена стала джерелом, з якого п’ють інші.

Сьогодні, коли ви підете звідси, візьміть із собою цю одну думку: Бен не десь далеко. Він у Бозі, а Бог — всюди. Він у кожному промені сонця, у кожному літаку, що пролітає повз, у кожній добрій справі, яку ви робите в його пам'ять. Ви не самотні. Ви — частина великої родини, яка чекає на зустріч. Живіть, любіть і знайте: ви ніколи, ніколи не будете залишені. Бо любов, яку ви дали, є вічною, і вона ніколи не перестане існувати. Нехай Господь, Який є нашим Пастирем, дасть вам мир, якого світ не може дати, і нехай Його світло, яке сяяло в житті вашого сина, продовжує вести вас до того дня, коли ви знову зустрінетеся в Його обіймах. Амінь.