Спомин святого Єроніма, пресвітера і вчителя Церкви

Ви коли-небудь дивилися на нічне небо, на ті далекі сузір'я, про які згадує Йов — на Ведмедицю, на Оріон, на Плеяди — і відчували водночас і власну малість, і дивну, пронизливу близькість до Творця? У книзі Йова ми чуємо голос людини, яка стоїть перед незбагненною величчю Бога. Йов каже: «Він робить великі речі, яких не осягнути, чудеса, яким немає ліку». Це не слова людини, яка знайшла всі відповіді. Це слова людини, яка навчилася жити в тиші перед обличчям таємниці, яку неможливо розгадати людським розумом.

Бенджамін, наш дорогий Бен, мав розум, який прагнув осягнути все. Ви знаєте це краще за всіх. Він був хлопчиком, який не просто дивився на світ, а намагався зрозуміти його «код». Його захоплення авіацією, його мрії про «Con Chim Airlines», його здатність розбиратися в хмарних технологіях — це був його спосіб діалогу з цим світом. Для нього кожен літак, що злітав у небо, був не просто машиною; це було втілення логіки, краси та прагнення до висоти. Він був як той, хто стоїть на злітно-посадковій смузі, спостерігаючи за тим, як велике і важке піднімається в повітря, підкоряючись законам, які він так наполегливо вивчав.

Але сьогодні, через три місяці після того, як наш Бен відійшов до Господа, ми стоїмо перед тим самим запитанням, що й Йов: «Як людина може бути правою перед Богом?» Ми шукаємо причини, ми шукаємо логіку в тому, чому цей політ був таким коротким. Ми намагаємося знайти «помилку в коді», яку можна було б виправити. Алане, Тхао, я звертаюся до вас, бо знаю, як часто ви перебираєте в пам'яті кожен день, кожен крок, кожну годину. Ви запитуєте, чи не пропустили ви чогось? Чи не було чогось, що ви могли зробити інакше? Послухайте мене уважно: ви ні в чому не винні. Ви нічого не пропустили. Ви любили Бенджаміна досконало, і ця любов була його безпечною гаванню. Хвороба — це не ваша вина. Це не результат вашої неуважності чи помилки. Бог не звинувачує вас, і ви повинні перестати звинувачувати себе. Відпустіть цей камінь провини, бо він не належить вам. Він належить темряві, яку світло Христа вже розвіяло.

У Євангелії ми бачимо Ісуса в дорозі. До нього підходять люди, які хочуть іти за Ним, але кожен має свою умову. «Дозволь мені спочатку поховати батька», — каже один. «Дозволь мені попрощатися з родиною», — каже інший. Ісус відповідає суворо, але ця суворість — це заклик до повної довіри. Він каже: «Ніхто, хто поклав руку на плуг і озирається назад, не придатний до Царства Божого». Це не про те, щоб забути минуле чи своїх близьких. Це про те, щоб не дозволити болю минулого заблокувати наш шлях до майбутнього, яке Бог приготував для нас.

Бенджамін ніколи не озирався назад із жалем. Він завжди дивився вперед — на наступний літак, на наступну ідею, на наступну можливість допомогти. Пам'ятаєте, як він хотів віддати свою скарбничку дядькові Вільяму? Він не розбивав її, він не рахував монети, він просто запропонував усе, що мав. Це був жест душі, яка вже знала, що справжній скарб — це не те, що ми контролюємо, а те, що ми віддаємо. Це була його «Con Chim Airlines» — не просто компанія, а політ любові, який він пропонував іншим. Він не боявся бути вразливим. Він не боявся любити щиро, без очікування винагороди.

Раяне, мій дорогий хлопчику, ти — брат, чия присутність поруч із мамою і татом є найвищою формою втіхи. Ти знаєш, як Бен любив життя, як він мріяв, як він був поруч. Не бійся жити далі. Твій брат не хоче, щоб ти завмер у своєму горі. Він хоче, щоб ти продовжував мріяти, щоб ти будував свій шлях. Коли ти дивишся на літаки, пам’ятай: ти не один. Твоя присутність поруч із батьками — це найвища форма молитви, яку вони можуть отримати сьогодні. Ти — їхня надія, так само як вони є твоєю.

Сьогодні ми згадуємо святого Єроніма, людину, яка присвятила своє життя вивченню Слова Божого. Він знав, що означає шукати істину в текстах, у мовах, у минулому. Але наприкінці свого життя він зрозумів, що найважливіше — це не знання, а любов до Христа. Бенджамін, наш Бен, теж був учнем цієї школи любові. Він не потребував довгих трактатів, щоб зрозуміти, що таке доброта. Він просто жив нею.

Я знаю, що іноді ви відчуваєте себе так, ніби ви в пустелі, як Йов. Ви кричите до Бога, і вам здається, що небо мовчить. Але подивіться на те, як Бог відповів Йову: Він не дав пояснень, Він дав Свою присутність. Він показав Йову, що Він є Творцем зірок, і що Він так само дбайливо тримає в руках кожну людину. Бенджамін зараз у цих руках. Він — частина того Божого задуму, який ми поки що бачимо лише «як у дзеркалі, неясно». Але настане день, коли ми побачимо все обличчям до обличчя.

Ви не втратили свого сина. Він просто перейшов у ту частину польоту, де більше не потрібні карти, де все є світлом. Його любов до вас не припинилася. Вона стала частиною того, як Бог любить вас зараз. Вона живе в кожному вашому доброму вчинку, у кожній сльозі, у кожній молитві. Пам’ятайте, як він завжди першим казав: «Доброго ранку, тату». Цей голос не зник. Він звучить у вічності, де немає більше «прощавай», а є лише «до зустрічі».

Коли ви вийдете звідси, я прошу вас зробити одну маленьку річ: просто подивіться в небо і посміхніться, як це робив Бен, коли говорив про свої літаки. Це і є ваша молитва. Це і є ваша надія. Це і є той зв’язок, який не розірве ніяка смерть. Ви не одні. Він з вами, і Бог з вами. Амінь.