Урочистість Усіх Святих

Уявіть собі тихий, ясний вечір десь на високому пагорбі, де повітря настільки прозоре, що здається, ніби можна рукою торкнутися неба. Учні сидять навколо Ісуса на схилі гори, а внизу шумить і хвилюється юрба — з усіма своїми хворобами, тривогами, старими образками і ночами, в які не приходить сон. Ісус не починає з докорів. Він дивиться на них і вимовляє слова, які звучать як музика в порожній кімнаті: «Блаженні…». Це не просто список чеснот для досконалих людей; це опис серця, яке вже торкнулося вічності.

Давайте зупинимося на одному образі з сьогоднішнього Євангелія — на образі «високої гори та сидячого Вчителя». Ісус сідає, немов запрошуючи кожного підійти ближче, сісти поруч на траву і просто послухати. Цей образ гори і тиші проходить через усе святе Писання як місце зустрічі землі з небом. У книзі Одкровення ми бачимо іншу гору — небесний Сіон, де перед престолом стоїть величезний натовп, якого ніхто не може злічити, у білих одежах, з пальмовими віттями в руках. Хто ці люди? Це ті, хто пройшов через велике випробування, чиї одежі стали білими в крові Агнця. Вони не прийшли туди тому, що були бездоганними героями; вони прийшли туди тому, що їх обійняв милосердний Бог.

Алане і Тхао, я знаю, що за ці чотири місяці після того, як ваш дорогий Бенджамін відійшов до світла, ви відчуваєте кожен день як підйом на стрімку гору, де повітря стає надто тонким. Я знаю ту тишу, яка залишається в домі, де раніше лунав дзвінкий сміх, де обговорювалися плани на майбутнє і нові проєкти. Ви пам'ятаєте його таким, яким він був — неймовірно яскравим, з тим блискучим розумом, який у чотирирічному віці вже розбирався в речах дорослих, а в п'ятнадцять років писав код, будував цифрові світи і мріяв про власну авіакомпанію «Con Chim Airlines». З якою ж дитячою радістю і чистою усмішкою він розповідав про свої літаки, які колись злетять у небо! У цій його мрії було стільки світла, стільки нестримного прагнення до простору, до висоти, куди тепер піднісся і він сам.

І все ж я знаю, як глибоко у вашому серці іноді живе той важкий біль, та непомітна тінь, яка шепоче в тиші: «А що, якби я помітив раніше? А що, якби ми зробили інакше?». Дозвольте мені сьогодні сказати вам найправдивішу і найніжнішу волю Божу: ви не винні. Ви не пропустили нічого. Ви були для нього всім — його безпечним небом, його захистом, його любов'ю на кожному кроці цього важкого шляху. Хвороба, яку пройшов Бен, не була покаранням, вона не була наслідком якихось пропущених речей чи людських помилок. Деякі хвороби приходять у цей світ поза будь-яким контролем, раптово і нещадно, і жодна любов на світі — а ваша любов до нього була безмежною — не могла завадити тому закону тлінного світу, в якому ми живемо. Звільніть свої серця від цього каменя провини. Бог не звинувачує вас ні в чому. Бен дивиться на вас зараз з небес не з докором, а з такою ж теплою усмішкою, якою він зігрівав вас у найщасливіші дні вашого життя. Він знає, скільки сліз ви пролили за нього, і він обіймає вас своєю вдячністю.

Згадайте, яким добрим і щедрим було його серце. У свої п'ятнадцять років, коли його дядько Вільям боровся з наслідками інсульту, Бен сказав мамі й татові, що хоче віддати всю свою скарбничку, усі свої заощадження, щоб допомогти йому. Він не розбивав її, вона навіть не знадобилася, бо все було під контролем, але сам факт… Хлопчик, який готовий був віддати все, що мав, просто тому, що любив свою родину. У цьому весь Бенджамін. Його любов не знала меж. І ця любов не зникла з його відходом. Вона продовжує жити в кожному доброму слові, у тій чистій воді, яка тече з криниці, викопаної в його ім’я в дальніх країнах, у кожній молитовній хвилині, яку ви підносите за нього. Він залишається частиною вашого дому, частиною вашої родини.

Раяне, мій любий хлопчику, ти зараз несеш тугу за своїм братом, своїм найкращим другом, з яким ви разом ділили і сонячні дні біля басейну, і подорожі до далеких міст світу. Не бійся цієї туги. Вона є свідченням того, як сильно ви любили один одного. Продовжуй мріяти, продовжуй жити так, щоб Бен пишався тобою з небес. Ти — продовження його історії, ти — його жива пам'ять на землі.

Сьогодні святий Іван у другому читанні нагадує нам: «Подивіться, яку любов дав нам Отець, щоб зватися нам дітьми Божими! І ми є такими». Ми — діти Божі не тому, що ми ніколи не падаємо і не плачемо, а тому, що наш Батько тримає нас за руку навіть тоді, коли ми йдемо через темну долину. Бен тепер там, де бачить Бога обличчям до обличчя, у тому великому натовпі святих, про який говорить одкровення Івана, де немає більше ніяких лікарень, ніяких болів, лише вічне світло і радість у польоті, про який він завжди мріяв.

Якщо сьогодні ви відчуваєте, що ваші сили на зеніті і кроки стають важкими, зупиніться на мить. Подивіться на небо, згадайте той невеликий літак, що пролітає крізь хмари, і знайте: ваш Бен у безпеці. Він у домі Отця. Довіртеся Його милосердю, дозвольте Богу обійняти вас так само ніжно, як ви колись обіймали свого сина. Ви не самотні. Вони всі — і святі на небесах, і наш дорогий Бенджамін — моляться за вас, чекаючи на той день, коли ми всі знову зустрінемося там, де сльози будуть витерті назавжди. Амінь.