Спомин святої Терези від Ісуса, діви і Вчителя Церкви

Коли людина сідає за робочий стіл у тихому провулку вечора, вона часто помічає маленькі речі, яким за дня не надавала ваги. Олівер, що закатився під шафу. Зошита розгорнута сторінка з вирішеною складною задачею. Чи просто пусті окуляри, покладені на край полиці саме так, як їх клав той, хто завжди поспішав до нових відкриттів… Ми живемо серед таких слідів. Вони кричать беззвучно. Вони говорять про людину голосніше за будь-які довгі промови.

Сьогодні Свята Церква згадує святу Терезу з Авіли — жінку, яка знала, що таке внутрішні палати душі, яка вчила шукати Бога не десь на хмарах, а в найглибших, найпотаємніших тайниках людського серця, де Він ходить разом із нами, як добрий гість. Вона знала про мандрівки душі. І слухаючи сьогодні апостола Павла до ефесян, ми чуємо ці дивні, бездонні слова: «Він благословив нас у Христі всяким духовним благословенням на небесах, бо Він обрав нас у Ньому перед заснуванням світу, щоб ми були святі й непорочні перед Ним у любові». Подумайте над цим. Перед заснуванням світу. Ще до того, як з’явилися перші зорі, ще до того, як ми вперше зробили вдох у цьому дивовижному світі, ми вже були в Його серці. Ми вже мали своє місце в Його плані.

Але чому тоді земна дорога буває такою нестерпно короткою? Чому здається, що крила ламаються ще на злеті?

Алане, Тхао, я дивлюся на вас і знаю, що таке чотири місяці тиші після того, як ваш Бенджамін — ваш світлий, розумний, невтомний Бен — перейшов у вічність. Ви носите цю порожнечу в кожному кутку свого дому. Ви пам’ятаєте його допитливий розум, його жартівливі розмови про створення «Con Chim Airlines», його дитячу посмішку, коли він розповідав про нові авіалайнери чи код, який він писав годинами. Ви пам'ятаєте його велике, ніжне серце. Те серце, яке у свої п'ятнадцять років ховело віддати всю свою скарбничку, щоб допомогти дядькові Вільяму, коли той боровся з хворобою. Він не розбивав її, він не влаштовував з цього гучних вистав — він просто запропонував усе, що мав, без оглядки, без страху залишитися ні з чим. Це була чиста любов, яка не знає меж.

І ось серед цього болю вривається сьогоднішнє Євангеліє від Луки. Ісус говорить слова суворі й пекучі. Він говорить про мудреців закону, про тих, хто тримає ключі, але сам не входить і іншим не дає. Фарисеї шукали доказів, ловили слова, будували стіни навколо Бога, роблячи релігію важкою системою правил. Але Ісус прагне іншого. Він прагне живої зустрічі. Він дивиться на серце.

Я хочу сказати вам дещо дуже важливе, і нехай ці слова зігріють ваші стомлені душі. Дехто з вас, у тиші глупої ночі, носить важкий камінь самозвинувачення. Ви запитуєте себе знову і знову: «Чи міг я зробити більше? Чи я щось пропустив? Чи міг я врятувати його від цієї проклятої хвороби?» Послухайте мене дуже уважно. Зніміть цей камінь із грудей. Хвороба, яка забрала вашого сина, ніколи не була наслідком вашого недогляду чи вашої помилки. Бог не звинувачує вас. Деякі речі в цьому житті приходять поза нашими силами, поза межами будь-якого людського контролю. Ви любили Бенджаміна досконалою, жертовною любов'ю. Ваша турбота була бездоганною. Жодна пильність у світі не могла змінити таємниць цього земного буття. Відпустіть цей біль провини, бо Бог не судить вас — Він загортає вас у ті самі обійми, в яких зараз спочиває ваш Бен.

Подивіться на нього крізь призму вічності. Він був хлопчиком із надзвичайною допитливістю, який любив світ, любив небо і літаки, який умів сміятися навіть тоді, коли скуштував надто гострий пад-тай у Бангкоку, сміючись і плачучи водночас. Його життя не було марним. Воно було яскравим спалахом світла, яке й досі освітлює вашу дорогу.

Раяне, любий хлопчику, ти не один. Твій брат дивився на тебе з такою любов'ю у ваших спільних іграх, у поїздках, у тих мріях про майбутнє. Бен не хоче, щоб твоє серце застигло у смутку. Він хоче, щоб ти жив, щоб ти дивився на світ з тією ж цікавістю, будував свої плани, ніс його світло у своєму серці як крила, а не як важкий тягар. Твоя присутність — це радість для твоїх мами і тата.

Бен зараз перебуває там, де більше немає жодних тестів, жодних лікарняних стін, лише вічний політ у Божій благодаті. Його душа — великий океан, його Đại Dương — знайшла свій спокій у Небесному Бенкеті разом із святими.

Виходьте звідси сьогодні не з відчаєм, а з тихою надією. Коли побачите в небі літак чи відчуєте легкий подих вітру, посміхніться йому. Знайте, що любов не вмирає. Вона триває. Амінь.