В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Благодать і мир від Бога, нашого Отця, нехай будуть з усіма вами.
Господи, помилуй. Христе, помилуй. Господи, помилуй.
Ви коли-небудь бачили дерево, що росте на скелі? Воно не має багато ґрунту, його коріння чіпляється за холодний камінь, борючись за кожен ковток вологи. І все ж, воно росте. Воно тягнеться вгору, незважаючи на вітри, незважаючи на те, що навколо, здавалося б, немає умов для життя. У кожному з нас є така внутрішня скеля — місце, де життя здається обмеженим, де ми відчуваємо себе як той Закхей, про якого ми сьогодні чули: ми хочемо бачити Ісуса, ми хочемо зрозуміти Його присутність, але нам заважає «натовп». Натовп обставин, натовп болю, натовп нерозуміння.
Закхей був людиною, яка мала все — багатство, статус, владу. Але він був «малого зросту». Це не просто фізичний опис. Це стан душі, яка відчуває, що чогось бракує, навіть коли кишені повні. Він не міг побачити Ісуса через натовп, і тому він зробив щось дивне для дорослого, серйозного чоловіка: він побіг і заліз на дерево. Він ризикнув виглядати безглуздо. Він відмовився від гідності, щоб отримати світло.
Алане, Тхао, Раяне, я знаю, що за ці п’ять місяців ви часто відчували себе саме так: ви намагаєтеся побачити Ісуса крізь натовп вашого горя. Ви шукаєте відповіді, ви шукаєте спокою, і іноді здається, що натовп ваших думок, ваших спогадів про Бенджаміна, вашого болю — це стіна, через яку неможливо пробитися. Іноді ви відчуваєте, що ваше життя зупинилося на тій гілці сикомори, де Закхей чекав на Христа. Але подивіться, що робить Ісус. Він не проходить повз. Він підходить до дерева, Він піднімає очі й каже: «Закхею, зійди швидше, бо сьогодні Я маю бути в твоїм домі». Він не чекає, поки Закхей стане «достатньо святим» або «достатньо сильним». Він просто приходить у його дім, у його реальність, у його біль.
Бенджамін був хлопчиком, чий розум був подібний до відкритого неба. Його любов до авіації, його мрії про «Con Chim Airlines», його здатність кодувати складні системи — це була його спроба осягнути світ, впорядкувати його, зробити його зрозумілим. Він був як той, хто завжди дивиться вгору, хто шукає вищої точки огляду. Його допитливість не була просто інтелектуальною вправою; це був спосіб, яким він торкався краси Божого творіння. Він був як той маленький хлопчик, який з такою ніжністю обіймав іншу дитину біля ялинки, — він завжди шукав, як поділитися теплом.
Я знаю, що в тиші вашого дому, де колись звучав його голос, ви часто відчуваєте порожнечу. Іноді до вашого серця підкрадається той невидимий камінь самозвинувачення — питання, чи ви зробили все, чи ви щось пропустили. Дозвольте мені сьогодні зняти цей камінь з ваших сердець. Бог не вимагає від нас досконалості в управлінні життям, яке ми не можемо контролювати. Ви не пропустили нічого. Ви були для Бена всім: його безпекою, його любов’ю, його домом. Він не потребував нічого іншого, крім вашої присутності, і ви дали йому її повною мірою. Бог не звинувачує вас, і ви повинні припинити звинувачувати себе. Ви любили його до кінця, і ця любов — це найвищий плід, який ви могли принести. Вона не зникла. Вона перейшла у вічність разом із ним.
У першому читанні ми чуємо слова до Церкви в Лаодикеї: «Ось Я стою при дверях і стукаю. Якщо хто почує Мій голос і відчинить двері, Я ввійду до нього і вечерятиму з ним». Це не просто слова для громади. Це слова для вас. Ісус стоїть біля дверей вашого серця не для того, щоб судити, а для того, щоб вечеряти з вами. Вечеря — це час близькості, час, коли ми ділимося тим, що в нас на душі. Дозвольте Йому ввійти. Не бійтеся показати Йому свій біль, свою втому, свою злість на те, що все склалося саме так. Він не боїться вашого болю. Він сам знає, що таке хрест. Він сам знає, що таке втрата.
Раяне, любий брате Бена, ти — той, хто найбільше знає його світ. Ти був свідком його сміху, його ігор, його мрій. Твій сум — це не відсутність, це любов, яка продовжує жити в тобі. Не бійся жити, не бійся будувати власні мрії, не бійся бути щасливим. Бен живе в тобі, у твоїй усмішці, у твоїх кроках уперед. Ти не один; з тобою Бог, з тобою твої батьки, і з тобою сам Бен. Він зараз у тому місці, де ніколи не буває «малого зросту», де все зрозуміло, де все світло.
Бен був хлопчиком, який мав серце, готове віддати все. Пам’ятаєте, як він хотів віддати свою скарбничку для дядька Вільяма? Він не розбивав її, вона не знадобилася, але цей жест — це і є справжній скарб. Це була готовність бути «переможцем», про якого говорить псалом: тим, хто ходить бездоганно, хто чинить справедливість, хто не шкодить ближньому. Бен був саме таким. Він був переможцем у своїй доброті. І тепер він сидить поруч із Господом на Його престолі, як обіцяно в Одкровенні. Він — той, чиє ім’я ніколи не буде викреслене з Книги Життя.
Коли ви підете сьогодні додому, не намагайтеся зробити все відразу. Просто продовжуйте дихати. Продовжуйте любити одне одного. Продовжуйте бути тими, хто відчиняє двері Христу, коли Він стукає — навіть якщо ви стукаєте у відповідь лише сльозами. Це теж молитва. Це теж вечеря з Господом. Ви не повинні нести цей тягар самотужки. Бог тримає вас за руку так само міцно, як ви тримали Бена. Він обіцяє: «Я буду з тобою до кінця віку». І це не просто обіцянка, це реальність, яка тримає всесвіт разом.
Бен зараз — у тому «Банкеті Небес». Він більше не обмежений тілом, яке страждало. Він тепер — у повноті життя. Коли тато бачив сон, де Бен стояв перед дверима, здоровий і сильний, це було не просто сновидіння. Це було нагадування про те, що в Божих очах він ніколи не був «хворим» чи «зламаним». Він завжди був Його дитиною, цілісною і вічною. Він пройшов усі випробування. Він тепер вільний. Він тепер у тому польоті, про який завжди мріяв, і він дивиться на вас не з болем, а з тією самою усмішкою, яка колись була вашою найбільшою радістю. Він чекає на вас. І ця надія — це якір, який тримає вас, коли шторм життя намагається збити вас з ніг.
Бен продовжує діяти у світі через вашу любов. Та криниця в Камау, яка дає життя іншим, — це не просто колодязь. Це символ того, що любов вашого сина не померла. Вона тече, вона втамовує спрагу, вона дає життя тим, хто не мав надії. Це і є ваш «зір» — бачити, як добро продовжує жити після того, як земний шлях завершився. Ви не втратили його. Ви просто віддали його в надійні руки Того, Хто любить його навіть більше, ніж ви. І одного дня, коли натовп розсіється, ви знову побачите його — не на дереві, а в обіймах самого Отця, де більше немає жодних перешкод, жодного болю, жодного смутку. Тільки світло. Тільки радість. Тільки любов, яка ніколи не закінчується. Амінь.
For the intentions entrusted to Ben on our prayer wall:
За наукою Спасителя і Його Божественним повелінням сміємо мовити:
Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім'я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні; і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Амінь.
Нехай Господь благословить вас Своїм миром і надією, яка ніколи не згасає. В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.
✝ May almighty God bless you: the Father, and the Son, and the Holy Spirit. Amen.