Четвер тридцять першого тижня звичайного часу

Коли ми думаємо про втрату, ми часто уявляємо її як порожнечу — як кімнату, з якої щось забрали, як тишу, що стала надто густою, як стіл, за яким стало менше місця. Але сьогоднішнє Слово Боже пропонує нам інший погляд. Воно не говорить про те, що ми втратили, воно говорить про те, що Бог знаходить. У притчі про загублену вівцю та загублену монету ми бачимо Бога, Який не просто чекає, поки ми повернемося, а Який активно шукає. Він запалює світло, Він підмітає підлогу, Він залишає дев'яносто дев'ять, щоб знайти те одне, яке для Нього є всім.

Алане, Тхао, Раяне, я знаю, що за ці чотири місяці після того, як ваш дорогий Бенджамін відійшов до світла, ви відчуваєте, ніби світ став іншим місцем. Я знаю ту тишу, що запанувала в домі, де колись лунав його гострий, допитливий розум, де обговорювалися такі дорослі речі, як технології, хмарні системи та майбутня авіакомпанія «Con Chim Airlines» — та сама мрія про власні крила, про яку він розповідав із такою чистою, дитячою усмішкою і легким сміхом. Бенджамін був хлопчиком надзвичайної глибини, чий розум сягав далеко за межі його п'ятнадцяти років, але чиє серце було ще більшим. Пам’ятаєте, як він, зовсім юний, сказав вам, що готовий віддати всю свою скарбничку, усі свої дитячі заощадження, щоб допомогти своєму дядькові Вільяму, який боровся з наслідками інсульту? Він не розбивав її, вона навіть не знадобилася, бо все було під контролем, але сам факт… Хлопчик, який пропонує все, що має, просто тому, що любить свою родину. У цьому весь Бенджамін. Його любов була повною, щедрою і відкритою, без жодних застережень.

І все ж, я знаю, як глибоко у тиші ночі до вас приходить інший голос — той підступний шепіт, який запитує: «Чи міг я зробити більше? Чи я щось пропустив?». Дозвольте мені сьогодні сказати вам найправдивішу і найніжнішу волю Божу: ви не винні. Ви не пропустили нічого. Ви були для нього всім — його безпечним небом, його опорою, його любов'ю на кожному кроці цього важкого шляху. Хвороба, яку пройшов Бен, не була покаранням чи наслідком якихось пропущених речей. Деякі страждання приходять у цей світ поза будь-яким людським контролем, раптово і нещадно, і жодна любов на світі — а ваша любов до нього була безмежною — не могла завадити законам цього крихкого світу. Звільніть свої серця від цього тягаря. Бог не звинувачує вас ні в чому. Бен дивиться на вас зараз з небес не з докором, а з такою ж теплою усмішкою, якою він зігрівав вас у найщасливіші дні.

Подивіться на святого Павла в першому читанні. Він каже: «Я вважаю все за втрату заради найвищого добра — пізнання Христа Ісуса, мого Господа». Павло, який мав усі підстави пишатися своїм походженням, своїм законом, своєю праведністю, раптом бачить, що все це — ніщо порівняно з цією близькістю. Він говорить про «втрату», але для нього це стає способом знайти щось нескінченно більше. Коли ми втрачаємо те, що любимо найбільше, ми відчуваємо, що наш світ руйнується. Але Христос приходить саме в цей момент руїни. Він не каже: «Не сумуй». Він каже: «Я тут, у твоїх сльозах». Він — Пастир, Який несе загублену вівцю на своїх плечах. Бен зараз — на цих плечах. Він у безпеці, у спокої, у тому польоті, про який завжди мріяв.

Раяне, мій любий хлопчику, ти зараз несеш тугу за своїм братом, своїм найкращим другом. Не бійся цієї туги. Вона є доказом того, як сильно ви любили одне одного. Продовжуй мріяти, продовжуй жити так, щоб Бен пишався тобою з небес. Ти — продовження його історії, ти — його жива пам'ять тут, на землі. Батько розповідав про твої сни, про ваші спільні подорожі на гірках — це не просто спогади, це спосіб, яким любов долає межу між світами.

Ми часто думаємо, що маємо бути «праведними», щоб Бог нас любив. Але Ісус у Євангелії каже, що на небесах більше радості за одного грішника, який кається, ніж за дев'яносто дев'ять тих, хто не потребує покаяння. Це означає, що Бог шукає нас саме тоді, коли ми загублені, коли ми поранені, коли ми відчуваємо, що нічого не можемо зробити. Він не шукає досконалості. Він шукає серця, які потребують Його любові. Бен, з його щирою, відкритою душею, вже знайшов цей спокій. Він тепер — частина того небесного бенкету, де немає більше лікарень, ніяких тестів, ніякого болю. Тільки світло.

Можливо, ви сьогодні відчуваєте себе як та монета, що загубилася в темному кутку дому. Ви відчуваєте себе забутими, непотрібними, втомленими від боротьби. Але почуйте це: Господь шукає вас. Він запалює світло Своєї присутності, Він підмітає всі ваші страхи, Він знаходить вас, де б ви не були, і каже: «Ти Моя. Ти Мій. Я знайшов тебе». І коли Він знаходить нас, Він не просто кладе нас назад у кишеню. Він кличе друзів і сусідів, Він радіє, бо ми — Його радість. Ваша любов до Бена, ваші сльози, ваше щоденне життя — це все цінне в очах Божих. Ніщо з того, що ви дали Бену, не пропало. Кожна ніжна мить, кожна історія, яку тато розповідав, кожна гра, яку він кодував — це все збережено у вічності.

Я хочу, щоб ви сьогодні забрали з собою одну маленьку річ. Кожного разу, коли ви відчуваєте, що цей тягар стає надто важким, просто зупиніться. Зробіть глибокий вдих і скажіть: «Господи, Ти знайшов Бена, і Ти тримаєш його. Знайди і мене сьогодні. Дай мені відчути Твою руку». Це не змінить того, що ви сумуєте, але це змінить те, як ви несете цей сум. Ви не несете його наодинці. Ви несете його разом із Христом, Який сам плакав біля гробу Свого друга Лазаря. Він знає, що таке втрата. Він знає, що таке біль. І Він обіцяє: «Я воскрешу його в останній день». Це не просто обіцянка для далекого майбутнього. Це обіцянка для сьогоднішнього дня. Бенджамін Vo — ваш син, ваш брат, ваш ангел — чекає на вас. А до того часу, живіть для нього. Любіть для нього. Будьте тими, хто несе його світло у цей світ, який так потребує доброти. Нехай мир Божий, який перевищує всяке розуміння, береже ваші серця і ваші думки у Христі Ісусі. Амінь.