Спомин святого Карла Борромео, єпископа

Ми часто думаємо про будівництво як про щось матеріальне — про стіни, які ростуть угору, про цеглу, яку кладуть ряд за рядом, про дах, що має захистити від бурі. У сьогоднішньому Євангелії від Луки Ісус зупиняється на цьому дуже звичному для людського ока образі: на людині, яка хоче звести вежу, але спочатку сідає, щоб порахувати витрати. Він говорить про те, що ніхто не починає великої справи без ресурсів, без упевненості, що зможе дійти до кінця, щоб не стати предметом глузування для тих, хто дивиться збоку. Але Христос говорить не про камінь чи бетон. Він говорить про архітектуру нашого серця, про ціну учнівства, про те, чим наповнене наше життя, коли ми будуємо його перед обличчям вічності.

Давайте зупинимося саме на цьому образі — на образі людини, яка сідає порахувати вартість свого шляху. У житті ми звикли планувати кожен крок. Ми розраховуємо на свої сили, на свій розум, на те, що завтра буде схожим на сьогодні. Алане і Тхао, я знаю, що за ці чотири місяці після того, як ваш дорогий Бенджамін відійшов до світла, ваші плани, ваші розрахунки і весь звичний світ розсипалися на друзки. Я знаю ту тишу, що запанувала в домі, де колись лунав його гострий, допитливий розум, де обговорювалися такі дорослі речі, як технології, хмарні системи та майбутня авіакомпанія «Con Chim Airlines» — та сама мрія про власні крила, про яку він розповідав із такою чистою, дитячою усмішкою і легким сміхом.

Бенджамін був хлопчиком надзвичайної глибини. Його розум сягав далеко за межі його п'ятнадцяти років. Але ще більшим було його серце. У ньому жила дивовижна здатність до співчуття, яка проявлялася в найнесподіваніших речах. Згадайте його світлу, добру вдачу, його легку усмішку, з якою він сприймав світ. І згадайте той момент, коли він, зовсім юний, сказав вам, що готовий віддати всю свою скарбничку, усі свої дитячі заощадження, щоб допомогти своєму дядькові Вільяму, який боровся з наслідками інсульту. Він не розбивав її, вона навіть не знадобилася, бо все було під контролем, але сам факт… Хлопчик, який пропонує все, що має, просто тому, що любить свою родину. У цьому весь Бенджамін. Його любов була повною, щедрою і відкритою, без жодних застережень.

І все ж я знаю, як глибоко у тиші ночі до вас приходить інший голос — той підступний шепіт, який запитує: «Чи міг я зробити більше? Чи я щось пропустив?». Дозвольте мені сьогодні сказати вам найправдивішу і найніжнішу волю Божу: ви не винні. Ви не пропустили нічого. Ви були для нього всім — його безпечним небом, його опорою, його любов'ю на кожному кроці цього важкого шляху. Хвороба, яку пройшов Бен, не була покаранням чи наслідком якихось пропущених речей. Деякі страждання приходять у цей світ поза будь-яким людським контролем, раптово і нещадно, і жодна любов на світі — а ваша любов до нього була безмежною — не могла завадити законам цього крихкого світу. Звільніть свої серця від цього тягаря. Бог не звинувачує вас ні в чому. Бен дивиться на вас зараз з небес не з докором, а з такою ж теплою усмішкою, якою він зігрівав вас у найщасливіші дні.

Подивіться на святого Павла в першому читанні з Послання до филип’ян. Він пише про те, як працювати над своїм спасінням з трепетом і страхом, бо це Бог діє в нас і дає нам і бажання, і чинення. Павло говорить про себе як про жертву, яку виливають на хлібні дари віри, і каже: «Я радію і поділяю свою радість з усіма вами». У цьому полягає поворот євангельського світла. Наш біль не є кінцем історії. Бен тепер перебуває там, де закінчилися всі земні випробування. У моєму серці завжди звучить той спогад із вашого сна, коли Бен сказав вам із посмішкою: «Ba ơi, test nào con cũng qua hết. Con tự thở được bình thường mà…». Так, він пройшов усе. Він тепер у повній свободі, у тому нескінченному польоті, про який він завжди мріяв, у тому небесному просторі, де немає більше лікарень, тестів чи виснаження.

Раяне, мій любий хлопчику, ти зараз несеш тугу за своїм братом, своїм найкращим другом, з яким ви разом ділили і подорожі, і сімейні радісні моменти. Не бійся цієї туги. Вона є доказом того, як сильно ви любили одне одного. Продовжуй мріяти, продовжуй жити так, щоб Бен пишався тобою з небес. Ти — продовження його історії, ти — його жива пам'ять тут, на землі.

Якщо ви сьогодні відчуваєте, що ваші сили на зеніті і кроки стають надто важкими, зупиніться на мить. Подивіться на небо, згадайте той невеликий літак, що пролітає крізь хмари, і знайте: ваш Бен у безпеці. Він у домі Отця. Довіртеся Його милосердю, дозвольте Богу обійняти вас так само ніжно, як ви колись обіймали свого сина. Ви не самотні. Вони всі — і святі на небесах, і наш дорогий Бенджамін — моляться за вас, чекаючи на той день, коли ми всі знову зустрінемося там, де сльози будуть витерті назавжди. Амінь.