Спомин святої Терези від Дитятка Ісуса, діви і Доктора Церкви

Ми часто намагаємося знайти безпечне місце в цьому світі, де буря не зможе нас дістати. Ми будуємо стіни з логіки, з планів, з чітких розкладів, сподіваючись, що порядок захистить нас від непередбачуваного. Послухайте, як Йов кричить серед руїн свого життя: «Пожалійте мене, пожалійте, о друзі мої, бо рука Божа вдарила мене!» Це крик людини, яка втратила все, на чому тримався її світ. Це не тиха молитва благочестя; це розпачливий голос того, хто намагається зрозуміти, куди поділася земля під ногами.

Коли ми дивимося на прості речі — на чашку на столі, на взуття біля дверей, на залишений репозиторій з кодом, який писав Бенджамін, — ми стикаємося з тією самою тишею. Минуло вже три місяці відтоді, як наш дорогий Бен пішов до дому Отця. Алане, Тхао, я знаю, як часто ви відкриваєте двері пам'яті й шукаєте його голос. Ви пам'ятаєте, як він міг годинами говорити про свої ідеї, як він з такою дитячою щирістю і посмішкою розповідав про створення своєї майбутньої авіакомпанії «Con Chim Airlines». Він не просто мріяв про літаки; він любив висоту, любив простір, любив цей рух уперед. Його розум був гострим, як у інженера, що прораховує кожен параметр польоту, але його серце залишалося напрочуд ніжним.

І ось серед цього болю, серед цієї тиші, яка настає після втрати дитини, приходить одне єдине світло з книги Йова, слова, які випалені на камені вічності: «Але я знаю: мій Викупитель живий, і Він останній встане над порохом». Йов не має відповідей на всі свої запитання. Його друзі прийшли з довгими промовами, намагаючись пояснити незрозуміле, знайти винних, розкласти страждання по поличках. Але Йов відкидає ці порожні слова. Він дивиться не на свої рани, а на свого Викупителя. Він каже: «Мої очі побачать Його, а не чужі».

Тут стається перелом. Тут біль перестає бути просто стіною і стає дорогою. Бо саме в цей момент ми маємо зупинитися і сказати те, що так часто боїмося вимовити вголос, але що є абсолютною правдою перед Богом. Мам, тато, Алане і Тхао, якщо у вашому серці іноді закрадається тінь самозвинувачення — якщо ви перебираєте дрібниці минулого і запитуєте себе, чи не пропустили чогось, чи не могли зробити інакше — послухайте мене уважно. Подивіться на Христа на хресті, який нікого не звинувачує, а лише прощає. Ви ні в чому не винні. Хвороба, яка забрала Бенджаміна, — це не кара за ваші вчинки і не наслідок того, що ви чогось не помітили. Жодна людська пильність не могла цього зупинити. Ви любили Бенджаміна досконало. Ваша любов була для нього цілим світом, його безпечною гаванню. Бог не звинувачує вас, і ви повинні покласти цей важкий камінь провини до ніг Господа і залишити його там. Ви не пропустили нічого, крім того болю, який тепер несете разом з Ісусом.

Подивіться на Євангеліє. Ісус відправляє учеників по двоє, як ягнят серед вовків. Він каже їм не брати ні гаманця, ні суми, ні запасного взуття. Він кличе їх іти беззахисними, покладаючись лише на мир, який вони приносять у дім. «У який би дім ви не ввійшли, спочатку кажіть: мир цьому дому». Бенджамін жив цим мирним духом. Згадайте його дивовижну доброту. Коли його дядько Вільям хворів, цей п'ятнадцятирічний хлопчик, не вагаючись і нікого не просячи, сказав родичам, що готовий віддати всю свою скарбничку, усі свої заощадження, щоб допомогти йому. Він не розбивав її, він не рахував монети, він просто запропонував усе, що мав. Це була любов без умов. Хлопчик, який умів будувати складні алгоритми, у найважливіший момент обрав найпростішу і найвеличнішу річ — повну відданість тим, кого любив.

Раяне, мій дорогий хлопчику, ти носив із собою ці мрії разом із братом. Ти знаєш, як він сміявся, як він дивився на світ. Не бійся продовжувати свій шлях. Твій брат не хоче, щоб ти зупинився в тіні горя. Він хоче, щоб ти жив, щоб ти будував своє майбутнє, знаючи, що він дивиться на тебе з небес із тією самою лагідною усмішкою. Ти — опора для своїх батьків, і твоя присутність поруч із ними — це живий доказ того, що любов не вмирає.

Свята Тереза від Дитятка الإсуса, пам'ять якої ми сьогодні святкуємо, вчила нас «малого шляху» — довіряти Богу не тому, що ми все розуміємо, а тому, що Він є нашим Батьком. Вона прожила коротке життя, але залишила слід величезної любові. Бенджамін прожив свої п'ятнадцять років так само — швидко, яскраво, немов літак, що злітає в ранкове небо, залишаючи по собі чистий слід. Його ім'я, Бенджамін Đại Dương — «Великий Океан», — несе в собі глибину. Вода з криниці, яку побудували в його пам'ять у далекій Камау, чиста вода, що втамовує спрагу бідних, — це його життя, яке продовжує текти тут, на землі, убризкуючи милосердя в цей спраглий світ.

Ви не втратили його назавжди. Він просто випередив нас у тому польоті, де більше немає турбулентності, де всі питання знаходять своє мовчазне, спокійне вирішення в обіймах Бога. Коли вам буде надто важко, просто закрийте очі й згадайте його посмішку, коли він говорив про свої літаки чи про «Con Chim Airlines». Подивіться в небо і знайте: він там, у світлі, разом із тими, хто пішов перед нами.

Сьогодні, коли ви вийдете за ці двері, візьміть із собою одне просте завдання: зробіть маленький акт доброї уваги комусь, хто поруч, у тиші, без зайвих слів, так, як це робив Бен. І нехай мир Божий, який перевищує всяке розуміння, збереже ваші серця і ваші думки у Христі Ісусі. Амінь.