Спомин святого Йосафата, єпископа і мученика

Сьогодні ми роздумуємо над словами святого апостола Павла до Филимона: «Я посилаю його тобі, – моє власне серце». Ці слова — про Онисима, колишнього раба, який став братом. Але коли ми чуємо їх сьогодні, вони звучать у наших серцях як відлуння того, що ми відчуваємо до нашого дорогого Бенджаміна Vo. Ми теж віддали Богові своє серце, коли Він покликав Бена до Себе чотири місяці тому. Ми віддали Йому те, що було найдорожчим, найсвітлішим, найближчим. І сьогодні, у спомин святого Йосафата, який віддав своє життя за єдність Церкви, ми запитуємо себе: як нам жити далі, коли частина нашого серця вже на небесах?

Бен був хлопчиком неймовірної допитливості. Ви знаєте, як він захоплювався авіацією. Він не просто дивився на літаки — він вивчав їхню структуру, він мріяв про «Con Chim Airlines», він бачив світ як велику, складну і прекрасну систему, яку варто дослідити. Уявіть собі цей момент: Бен стоїть в аеропорту, його очі сяють, він розпізнає кожну модель Boeing, він ділиться своїм захопленням з татом. Це була його «олія» — його пристрасть, його інтелект, його здатність бачити красу в техніці, яка підносить нас до хмар. Він був як той літак, що готується до злету, завжди спрямований вгору, завжди шукаючи нових горизонтів.

Але сьогоднішнє Євангеліє каже нам щось інше про пошуки. Фарисеї запитували Ісуса, коли прийде Царство Боже. Вони шукали знаків, вони очікували чогось гучного, чогось, що можна вказати пальцем: «Ось тут! Або там!». Але Ісус відповідає тихо і неочікувано: «Царство Боже є серед вас». Воно не приходить з шумом. Воно не приходить як видовище. Воно вже тут, посеред нашої буденності, посеред нашого болю, посеред наших спогадів про Бена.

Алане, Тхао, Раяне, я знаю, що ці чотири місяці були для вас часом, коли здавалося, що Царство Боже — це щось дуже далеке, можливо, навіть несправедливе. Ви проходите через вогонь. Ви шукаєте відповіді у тиші свого дому, у порожньому кріслі, у кожному куточку, де колись лунав сміх Бена. Іноді ви можете відчувати провину, запитуючи себе: «Чи я міг зробити більше? Чи я щось пропустив?». Дозвольте мені сьогодні, перед обличчям Божого Слова, сказати вам найважливішу річ: ви нічого не пропустили. Ви не винні. Жодна хвороба, жоден біль, через який пройшов Бен, не були наслідком вашої недбалості. Бог не карає, Бог не звинувачує. Ви були для Бена усім — його безпекою, його любов’ю, його цілим світом. Ваша турбота була бездоганною. Зніміть цей камінь провини зі своїх сердець; він там не потрібен. Ви дали йому любов, яка ніколи не минає.

Бен був хлопчиком, чиє серце було настільки великим, що він хотів віддати свою скарбничку, щоб допомогти дядькові Вільяму. Пам’ятаєте це? Він не розбив її, вона не знадобилася, але цей жест — це і є Царство Боже серед нас. Це любов, яка не знає розрахунку, яка не чекає нагоди, щоб стати героєм, а просто хоче бути поруч, хоче допомогти, хоче дати. Бен був таким. Він не шукав слави. Він шукав того, як зробити життя інших кращим. І саме ця любов — це і є те, що тримає нас сьогодні. Вона не зникла. Вона просто перейшла в інший вимір, у ту реальність, де Бен тепер «літає» без жодних обмежень.

Раяне, мій любий хлопчику, ти — брат Бена. Ти знаєш його сміх краще за всіх. Твій сум — це не просто відсутність, це присутність любові, яка продовжує жити в тобі. Не бійся жити далі, не бійся будувати власне майбутнє. Бен не хотів би, щоб ти зупинився. Він хотів би, щоб ти літав — так високо, як він мріяв літати сам. Коли ти робиш успіхи, коли ти посміхаєшся, коли ти допомагаєш іншим — це Бен живе через тебе. Ти не несеш цей тягар сам. Ти несеш його разом із Богом, Який любить тебе так само сильно, як Він любить твого брата.

Ісус каже: «Царство Боже є серед вас». Воно — у кожному доброму вчинку, який ви робите в пам’ять про Бена. Ви знаєте, що в його ім’я була вирита криниця в Камау? Це «Giếng Gioan Baotixita» — колодязь, який дає життя багатьом людям. Це так символічно. Бен, який так любив світ, тепер продовжує давати життя через цей колодязь. Його любов не закінчилася. Вона тече, вона втамовує спрагу, вона дає надію. Це те, що ви можете нести у двері свого дому: ви не просто втратили, ви продовжуєте давати. Ваша любов до Бена стала джерелом, з якого п’ють інші.

Ми часто думаємо, що маємо бути досконалими, щоб увійти в Царство. Але сьогоднішнє Євангеліє вчить нас іншого: мудрість полягає в тому, щоб бути вірними у дрібницях. Бен був вірним у найменшому — у своїй любові до вас, у своїй турботі про родину. Це і є справжнє багатство. Ви не повинні нести цей тягар самотужки. Коли ви відчуваєте, що темрява згущується, просто скажіть: «Господи, я не розумію, але я довіряю Тобі». Це найважча молитва, але вона найсильніша. Вона відкриває двері для світла.

Бен зараз — у тому «Банкеті Небес», про який ми так часто говоримо. Він більше не обмежений тілом, яке страждало. Він більше не має тих обмежень, які ми маємо тут, на землі. Він тепер — у повноті життя. Коли тато бачив сон, де Бен стояв перед дверима, здоровий і сильний, це було не просто сновидіння. Це було нагадування про те, що в Божих очах він ніколи не був «хворим» чи «зламаним». Він завжди був Його дитиною, цілісною і вічною. Він пройшов усі випробування. Він тепер вільний. Він тепер у тому польоті, про який завжди мріяв, і він дивиться на вас не з болем, а з тією самою усмішкою, яка колись була вашою найбільшою радістю. Він чекає на вас. І ця надія — це не просто втішне слово. Це якір, який тримає вас, коли шторм життя намагається збити вас з ніг.

Не дозволяйте нікому, навіть вашому власному серцю, говорити вам, що ви зробили недостатньо. Ви зробили все. Ви любили, ви піклувалися, ви були поруч. Ви — найкращі батьки, яких Бен міг мати. Бог обрав вас, щоб бути його провідниками на цій землі, і ви виконали своє завдання з честю. Тепер Він взяв його до Себе, щоб показати йому те, що він так хотів дослідити: безмежний простір Своєї любові. Він більше не потребує вашої допомоги, але він потребує вашої любові — тієї любові, яка продовжує жити, коли ми молимося за нього і з ним.

Сьогодні, коли ви підете звідси, візьміть із собою цю одну думку: Бен не десь далеко. Він у Бозі, а Бог — всюди. Він у кожному промені сонця, у кожному літаку, що пролітає повз, у кожній добрій справі, яку ви робите в його пам'ять. Ви не самотні. Ви — частина великої родини, яка чекає на зустріч. Живіть, любіть і знайте: ви ніколи, ніколи не будете залишені. Бо любов, яку ви дали, є вічною, і вона ніколи, ніколи не перестане існувати. Нехай Господь, Який є нашим Спасителем, дасть вам мир, якого світ не може дати, і нехай Його світло, яке сяяло в житті вашого сина, продовжує вести вас до того дня, коли ви знову зустрінетеся в Його обіймах. Амінь.