Спомин святого Пія X, Папи

Сьогодні, коли ми чуємо слова пророка Єзекіїля, перед нами постає картина, яка, можливо, здається нам жахливою: рівнина, повна сухих кісток. Це образ цілковитої спустошеності, образ втраченої надії, образ життя, що вичерпалося до дна. "Наш дух вичерпався, — кажуть вони, — наші кістки висохли, надія зникла, ми відрізані". Чи знайоме це відчуття? Чи бували ми в житті в таких долинах, де здавалося, що все втрачено, що надії більше немає?

Пророк бачить ці кістки, які були настільки сухими, настільки позбавленими життя, що сама думка про їхнє воскресіння здавалася неможливою. І Бог ставить йому запитання: "Сину чоловічий, чи оживуть ці кістки?" Єзекіїль, мудрий і смиренний, відповідає: "Господи Боже, Ти один знаєш". Це відповідь, яка часто народжується в наших серцях, коли ми стикаємося з невимовним горем, з втратою, яка здається остаточною. Ми дивимося на прірву, і нам бракує слів, бракує сил, бракує віри, щоб уявити, як може повернутися життя.

Але Бог не залишає нас у цій долині відчаю. Він наказує Єзекіїлю: "Пророкуй над цими кістками та скажи їм: Сухі кістки, слухайте слово Господнє! Так говорить Господь Бог до цих кісток: Ось Я введу в вас дух, і ви оживете! Я дам вам жили, і вирощу на вас м'язи, і покрию вас шкірою, і введу в вас дух, і ви оживете, і ви дізнаєтеся, що Я — Господь". Це не просто пророцтво про воскресіння Ізраїлю; це пророцтво про Божу силу, яка здатна відновити все, що здається мертвим, що здається втраченим назавжди.

І ми бачимо диво. Єзекіїль пророкує, і чує шум, кістки з'єднуються, з'являються жили, м'язи, шкіра. Але ще немає духу. Це стан, який ми можемо розпізнати: ми бачимо, що життя може бути відновлене на якомусь рівні, але справжнього дихання, справжньої повноти бракує. І тоді Бог наказує: "Пророкуй до духа, пророкуй, сину чоловічий, і скажи духу: Так говорить Господь Бог: Прийди, духу, з чотирьох вітрів і дихни на цих убитих, щоб вони ожили!" І дух входить, і вони оживають, стають величезним військом. Це не просто відновлення; це трансформація, це нове життя, яке походить від самого Бога.

У цій картині ми бачимо, як Бог працює над нашим життям, навіть коли ми відчуваємо себе як сухі кістки. Він — Бог, який повертає життя, який обіцяє: "Я відкрию ваші гроби і виведу вас з ваших гробів, народ Мій, і приведу вас до землі Ізраїльської. І ви дізнаєтеся, що Я — Господь, коли Я відкрию ваші гроби і виведу вас з ваших гробів, народ Мій. І введу в вас дух Мій, і ви оживете, і поселю вас на землі вашій; і ви дізнаєтеся, що Я, Господь, сказав і зробив, — говорить Господь". Це обітниця надії, яка перевершує будь-яку втрату, будь-яке спустошення.

Сьогоднішнє Євангеліє пропонує нам інший, але пов'язаний шлях до життя. Коли фарисеї намагаються спокусити Ісуса, вони запитують: "Вчителю, яка найбільша заповідь у Законі?" Ісус відповідає, чітко і ясно: "Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю і всією думкою твоєю. Це найбільша і перша заповідь. А друга, подібна до неї: Люби ближнього твого, як самого себе. На цих двох заповідях тримається весь Закон і Пророки".

Любов. Це слово — серцевина всього. Любов до Бога, яка вимагає від нас віддати Йому все: наше серце, нашу душу, наш розум. І любов до ближнього, яка вимагає від нас бачити в кожній людині образ Божий, ставитися до неї з тією ж повагою і турботою, яку ми б хотіли отримати самі. Ці дві заповіді — це не просто правила; це шлях до життя, до того життя, яке перевершує будь-яку сухість, будь-яку спустошеність, будь-яку втрату.

Минуло дев'ять тижнів відтоді, як наш дорогий Бенджамін Во пішов до Небесного Отця. Дев'ять тижнів глибокої тиші в домі, де колись лунали його кроки, його сміх, його розмови. Дев'ять тижнів, коли серце родини, серце батьків, Алана і Тхао, серце брата Раяна, було наповнене тим самим відчуттям, що й сухі кістки на рівнині Єзекіїля: відчуттям втрати, відчуттям порожнечі, відчуттям, що надія вичерпалася.

Але Бен був хлопчиком, який ніколи не дозволяв собі залишатися в долині сухості. Він був сповнений життя, сповнений допитливості, сповнений любові. Пам'ятаєте, як він захоплювався літаками? Його батько згадує, як Бен мріяв створити власну авіакомпанію — "Con Chim Airlines" — і як він завжди сміявся й усміхався, коли говорив про це. Це була не просто дитяча мрія; це було відображення його прагнення до висоти, до свободи, до подолання меж. Він дивився в небо, і його погляд був сповнений надії, сповнений можливостей. Це той самий дух, який Бог вдихає в сухі кістки — дух життя, дух прагнення до чогось більшого.

Бен мав дивовижний розум, він міг розбиратися в найскладніших технологіях, але його найглибшою сутністю була його ніжність. Його батько згадує, як у 12 років Бен плакав на його 40-річчя, передчасно боячись втратити його. Це була не просто дитяча емоція; це був глибокий вияв любові, глибоке усвідомлення цінності стосунків. Він любив свого тата, любив свою маму, любив свого брата Раяна. Він любив людей. Це та любов до ближнього, про яку говорить Ісус.

І він мав серце, яке було готове до жертви, до служіння. Його батько розповів про випадок, коли Бен, у п'ятнадцять років, сам запропонував віддати всю свою скарбничку, щоб допомогти дядькові Вільяму. Він не зламав її, не віддав гроші, бо допомога не знадобилася, але сама пропозиція, сам цей несподіваний, безкорисливий жест — це було свідчення його серця. Серця, яке прагнуло давати, серця, яке було готове любити, серця, яке, навіть не усвідомлюючи цього, жило за найбільшою заповіддю.

Бен не був сухими кістками. Він був живим свідченням того, що любов до Бога і любов до ближнього можуть наповнити життя таким світлом, такою повнотою, що навіть перед лицем найтяжчої втрати, надія не вмирає. Він жив цим життям, яке не вимірюється роками, а вимірюється глибиною любові, глибиною відданості, глибиною довіри до Бога.

Ми, які залишилися, часто відчуваємо себе як ті сухі кістки. Особливо, коли втрачаємо когось, кого так сильно любили. Біль батьків, Алана і Тхао, нестерпний. Він бачить порожнє місце за столом, чує тишу там, де мав би лунати голос його сина. Він, можливо, запитує себе: чи міг я зробити більше? Чи міг я щось змінити? Це ті питання, які можуть висушити душу, як пісок пустелі.

Але пам'ятайте слова Ісуса, коли Його запитали про сліпонародженого: "Чи він згрішив, чи батьки його?" Ісус відповів: "Ні він, ні батьки його не згрішили, але щоб виявилися діла Божі на ньому". Іноді страждання, іноді втрати приходять не через нашу провину, не через наші помилки. Вони просто приходять. Вони є частиною цього світу, який ще не повністю відновлений. І Бог, який є Богом життя, Бог, який вдихає дух у сухі кістки, закликає нас не звинувачувати себе, а шукати Його в цій долині.

Бен, своїм коротким, але яскравим життям, показав нам, що означає любити. Він любив своїх батьків, він любив свого брата. Він мав розум, але його серце було щедрішим. Він прагнув до висот, але його ноги стояли на землі, готові служити. Він був як той плід, що дозрів за короткий час, але приніс рясний урожай любові.

І тепер, коли він помер, його любов продовжує жити. Його батьки, з неймовірною силою, яку дає їм Бог, продовжують жити для Бена, для Раяна. Вони згадують його усмішку, його мрії, його готовність ділитися. Вони бачать його не як сухі кістки, а як живе свідчення того, що любов перемагає смерть. Вони бачать його як ангела, який молиться за них з Небес. Як сказав його батько: "Я бачив Бена уві сні. Він сказав: 'Не хвилюйся, я буду спостерігати за вами, мамо і тату'". Це слова, які дають надію, які висушують сльози, замінюючи їх світлом віри.

Ісус говорить: "Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю і всією думкою твоєю. Люби ближнього твого, як самого себе". Це шлях, який веде нас з долини сухості до повноти життя. Це шлях, яким ішов Бен. Це шлях, який веде нас до Бога, який вдихає дух у наші сухі кістки, який перетворює наше горе на радість, нашу втрату — на надію.

Сьогодні, коли ми згадуємо Святого Пія X, який так щиро любив Церкву і народ Божий, давайте візьмемо собі за приклад цю любов. Любов, яка не знає меж, любов, яка несе життя, любов, яка перемагає смерть. Нехай Бог, який воскресив Ісуса з мертвих, воскресить і наші серця, коли вони здаються сухими кістками. Нехай Він вдихне в нас Свій дух, щоб ми могли жити повноцінним життям, життям любові. І нехай пам'ять про нашого дорогого Бенджаміна нагадує нам, що навіть найкоротше життя, сповнене любові, залишає вічний слід у серцях тих, хто його любив, і в серці самого Бога.

Нехай Бог благословить вас і дасть вам мир. Амінь.