Двадцять друга неділя Рядового часу

Уявіть собі на мить тиху кімнату пізно ввечері. Єдине світло в ній — це м'яке сяйво монітора комп'ютера. За столом сидить хлопчик. Його очі зосереджені, пальці швидко рухаються по клавіатурі, а в його голові розгортаються цілі світи — складні алгоритми, хмарні інфраструктури, рядки коду, які для більшості з нас є незрозумілою таємницею. Якщо ви підійдете ближче і торкнетеся корпусу комп'ютера, ви відчуєте тепло. Це тепло від процесора, який працює на повну потужність, обробляючи гігабайти інформації. Це фізичний прояв енергії, яка перетворюється на інтелект.

Бенджамін Во був саме таким — він був джерелом неймовірної інтелектуальної енергії. Його розум був як той потужний процесор, що ніколи не втомлювався досліджувати. Але сьогоднішнє Боже Слово запрошує нас зазирнути глибше за цей інтелектуальний блиск. Воно запрошує нас відчути інше тепло — вогонь, який горить не в машинах, а в самому серці людини.

Пророк Єремія у першому читанні сьогодні вигукує слова, які можуть здатися нам майже зухвалими: «Ти звабив мене, Господи, і я дав себе звабити; Ти був сильніший за мене і переміг». Це слова людини, чиє серце розбите, чиї плани зруйновані, хто відчуває себе обманутим самою долею. Єремія не боїться бути чесним із Богом. Він каже: «Я став об'єктом сміху... всі знущаються з мене».

Алане, Тхао, я знаю, що за ці два місяці, що минули з 13 червня, у вашій душі не раз відлунювали ці слова Єремії. Можливо, ви не казали їх вголос, але серце кричало: «Господи, чому? Ти дав нам цього неймовірного сина, Ти наповнив його таким світлом, такою мудрістю, а потім... чому це сталося?» Це та сама «спрага» і «сухість», про яку співає псалмист: «За Тобою жадає душа моя... як земля спрагла, виснажена і безводна».

Два місяці — це той час, коли тиша в домі Бенджаміна перестає бути просто відсутністю звуку. Вона стає важкою. Вона стає тим «вогнем, замкненим у кістках», про який каже Єремія. Ви намагаєтеся не думати про це, намагаєтеся жити далі заради Раяна, але біль повертається, як полум'я, яке неможливо загасити. І це правда, яку ми повинні визнати сьогодні: ваша втрата — це не просто подія в минулому, це жива рана, яка продовжує палити.

Але подивіться, що каже Єремія далі: «Я сказав собі: не буду згадувати про Нього... але тоді це стає як вогонь, що горить у моєму серці, ув'язнений у моїх кістках; я втомлююся стримувати його і не можу витримати». Цей вогонь — це не лише біль. Це любов. Це та сама любов, яка змушувала Бенджаміна бути таким, яким він був.

Я хочу згадати сьогодні одну маленьку, але надзвичайно глибоку рису Бенджаміна. Коли йому було п'ятнадцять, і його дядько Вільям пережив важкі випробування зі здоров'ям, Бен зробив дещо, що не вкладається в логіку звичайного підлітка. Він прийшов до вас і запропонував віддати всю свою скарбничку, щоб допомогти дядькові. Подумайте про це. Він не розбив її, він не розкидав гроші — він просто запропонував усе, що мав. Це був тихий рух серця.

Святий Павло у другому читанні каже: «Благаю вас... віддайте тіла ваші як жертву живу, святу, приємну Богові». Бенджамін не знав, що ці слова стануть пророчими для нього. Його пропозиція віддати скарбничку була саме такою «живою жертвою». Це була готовність віддати свій маленький світ заради іншого. Він не conform (не пристосовувався) до цього світу, де кожен дбає лише про своє. Його розум був «оновлений», як каже Павло, він бачив серцем те, чого не бачать очі.

І ось ми підходимо до важкого моменту в Євангелії. Ісус починає говорити учням про Свої страждання. Петро, який так любить Ісуса, реагує миттєво: «Боже борони, Господи! Нехай це не станеться з Тобою!» Ми всі — як Петро. Ми хочемо захистити тих, кого любимо, від будь-якого болю, від будь-якого хреста. Ми хочемо, щоб життя було логічним, справедливим і довгим.

Але Ісус відповідає Петрові дуже суворо: «Відійди від Мене, сатано! Ти для Мене перешкода, бо думаєш не про Боже, а про людське». Чому Ісус такий різкий? Тому що Він знає: любов без хреста — це лише ілюзія. Він каже: «Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, візьме свій хрест і йде за Мною».

Бенджамін Во взяв свій хрест. Він не обирав його, він не шукав його, але коли хвороба прийшла, він ніс її з тією самою гідністю і спокоєм, з якими він розв'язував складні математичні задачі. Він не скаржився. Він продовжував усміхатися. Він продовжував бути тим «солодким хлопчиком», якого ви так любите. Його життя стало втіленням слів Христа: «Хто погубить своє життя задля Мене, той знайде його».

Ви можете запитати: «Де ж тут перемога? Де тут життя, якщо Бенджаміна більше немає з нами?»

Відповідь криється в тому самому вогні, про який говорив Єремія. Вогонь любові не вмирає разом із тілом. Коли Бенджамін уві сні сказав своєму татові: «Бату, я пройшов усі тести... Я можу дихати нормально», — це не були просто слова. Це була істина про його новий стан. У цьому світі ми проходимо через випробування, через «тести», які здаються нам неможливими. Але Бенджамін уже за межами цих випробувань. Він знайшов те життя, про яке каже Ісус — життя, яке неможливо відібрати.

Алане, Тхао... іноді в тиші ночі, коли біль стає нестерпним, до вас може приходити шепіт самозвинувачення. «Чи ми все зробили? Чи не пропустили ми якийсь симптом? Чи могли ми врятувати нашого хлопчика?» Я хочу, щоб ви почули мене зараз дуже чітко: зніміть цей камінь зі своїх душ. Ви не винні. Ви були ідеальними батьками для Бена. Ви дали йому світ, ви дали йому любов, ви дали йому віру. Хвороба — це не результат чиєїсь помилки, це не кара Божа. Це частина нашого зламаного світу, де іноді найпрекрасніші квіти зрізають занадто рано. Бог не звинувачує вас, і Бенджамін не звинувачує вас. Він дивиться на вас із небес, де він тепер «дихає нормально», і його єдине бажання — щоб ви відчули Його спокій.

Раяне, дорогий брате. Твій брат Бен був генієм у багатьох речах, але найбільшим його талантом було те, як він любив тебе. Ви були «ідеальною четвіркою». Тепер Бенджамін — твій особистий ангел. Коли ти будеш дивитися на літаки в небі, про які він так мріяв, коли ти побачиш пташку, що злітає вгору — згадуй його «Con Chim Airlines». Його мрія не зникла, вона просто стала більшою за цей світ. Живи за двох, Раяне. Будь сміливим, будь допитливим, як він. Твоя усмішка — це найкращі ліки для серця твоїх батьків зараз.

Сьогодні ми також згадуємо «Криницю любові» у В'єтнамі, названу на честь Бена — Đại Dương, Великий Океан. Це прекрасний символ. Спрага, про яку ми читали в псалмі, втамовується чистою водою. Любов Бенджаміна продовжує текти, даючи життя іншим. Його скарбничка, яку він пропонував відкрити, тепер відкрита для всього світу через ваші добрі справи, через допомогу бідним і хворим. Це і є «розумне служіння», про яке каже апостол Павло.

Дорогі друзі, рідні, і всі, хто молиться з нами здалека. Кожен із нас несе свій хрест. Хтось бореться з хворобою, хтось із самотністю, хтось із втратою. Ісус каже нам сьогодні: не бійтеся втратити те, що тимчасове, щоб знайти те, що вічне. Не conform (не уподібнюйтеся) до світу, який каже, що смерть — це кінець.

Бенджамін Во знайшов своє життя. Він зараз на тому «Бенкеті Небесному», де він може обговорювати авіацію зі святими і кодувати нові світи з ангелами. Він поруч зі святим Карло Акутісом, і вони разом моляться за всіх дітей, які страждають, і за всі сім'ї, які плачуть.

Що ми можемо винести сьогодні з цього храму? Яку маленьку річ ми можемо тримати в руках?

Зробіть сьогодні одну просту річ: будьте «живою жертвою» любові для когось поруч. Не обов'язково робити щось грандіозне. Просто запропонуйте свою «скарбничку» — свій час, свою увагу, свою добру усмішку — так само просто і щиро, як це зробив Бенджамін. Нехай вогонь любові, який горів у його кістках, запалить і наші серця.

І нехай мир Божий, який вищий за всяке розуміння, береже ваші серця і ваші думки у Христі Ісусі.

Бенджаміне, наш юний мудрецю, спочивай у мирі. Ми ще зустрінемося в небі, де немає більше сліз, а є лише нескінченний політ у Божій любові.

Амінь.