Спомин святих Корнилія, папи, і Кипріана, єпископа, мучеників

Сьогоднішнє Боже Слово приводить нас у серце того, що є найважливішим у житті — до самої суті любові, яку святий Павло описує як «найвищий шлях». У посланні до коринтян ми чуємо слова, які, здавалося б, знайомі кожному: «Любов довготерпить, любов милосердна, вона не заздрить, не чваниться, не надимається». Але зупиніться на мить на одному рядку: «Любов ніколи не минає». Це не просто поетична фраза, це обітниця, вписана у вічність. Це правда про те, що коли все інше — знання, пророцтва, наші земні плани — зникне, любов залишиться єдиною валютою, яку ми візьмемо з собою додому.

Коли ми дивимося на життя нашого дорогого Бенджаміна, ми бачимо саме таку любов — живу, діяльну, яка не шукає власного. Бен був хлопчиком, чий розум був здатний осягнути складні алгоритми та архітектуру хмарних технологій, але чиє серце завжди залишалося дитячо-чистим і надзвичайно лагідним. Ви пам’ятаєте, як він, ще підлітком, не роздумуючи, запропонував віддати всю свою скарбничку, щоб допомогти дядькові Вільяму, коли той боровся з хворобою. Він не розбивав її, він не рахував монети — він просто запропонував усе, що мав. Це був жест душі, яка вже знала суть того, про що пише Павло: віддати себе, не чекаючи нічого натомість. Це була любов, яка «не шукає свого». Бен не просто знав про добро — він був ним.

Але я знаю, що сьогодні, через три місяці після того, як наш Бенджамін повернувся до Отця, ви, Алане, Тхао, Раяне, стоїте в тиші, де слова Павла про «дзеркало» стають особливо відчутними. «Тепер ми бачимо ніби в дзеркалі, неясно, тоді ж — обличчям до обличчя». Ви відчуваєте цю неясність. Ви відчуваєте, як важко бачити Бога, коли серце розбите. Ви пам’ятаєте його усмішку, його зацікавленість у літаках, його мрію про «Con Chim Airlines», його звичку щоранку казати: «Доброго ранку, тату». Ці спогади — це не просто минуле, це відлуння любові, яка ніколи не минає. Вона живе у вас, вона живе в Раяні, вона живе у кожній краплі води, що витікає з криниці, збудованої в його пам’ять у В'єтнамі.

У Євангелії від Луки Ісус порівнює тогочасне покоління з дітьми на майдані, які скаржаться, що ніхто не танцює під їхню музику і ніхто не плаче під їхній жаль. Це образ людської розгубленості перед таємницею Божої мудрості. Люди не розуміли ні Івана Хрестителя, ні Самого Ісуса, бо вони шукали Бога у своїх власних рамках. Світ часто намагається пояснити страждання, шукаючи винних, шукаючи причини, намагаючись «розгадати» те, що є таємницею. І саме тут до багатьох батьків, які втратили дитину, підкрадається той виснажливий шепіт самозвинувачення: «Чи я міг щось змінити? Чи я пропустив якусь ознаку? Чи це моя вина?».

Послухайте мене зараз дуже уважно, дивлячись вам у вічі перед Богом: ви не винні. Послухайте це слово правди, яке повинно зняти камінь із ваших грудей. Хвороба, яка забрала Бенджаміна, ніколи не була наслідком чогось, що ви зробили чи не зробили. Бог не посилає хворобу як кару, і Він ніколи не звинувачує батьків. Ви любили свого сина досконало. Ви були його безпечним аеропортом, його домом, його всесвітом. Ви не пропустили нічого. Відпустіть цей камінь провини, бо він не ваш. Бенджамін не звинувачує вас; він дивиться на вас із небес із тим самим ніжним світлом, яке ви бачили у його очах щодня. Він не був обмежений своїм тілом, він тепер вільний у Божій любові.

Спробуйте уявити, як Павло каже: «Тепер я знаю почасти, а тоді пізнаю, як і я пізнаний». Бенджамін тепер знає все. Він знає, як сильно ви його любили. Він знає, що кожна ваша сльоза була молитвою. Уві сні, який бачив його тато — де Бен стояв здоровий і сильний, кажучи: «Не хвилюйся, я буду спостерігати за вами» — це не просто гра уяви. Це вікно у вічність. Це Господь нагадує вам, що смерть — це не кінець, це перехід. Бенджамін не «пішов» від вас; він просто чекає на вас у тому місці, де більше немає лікарень, немає тестів, немає болю. Він там, де любов — це єдине повітря, яким він дихає.

Раяне, мій дорогий хлопчику, ти — найкращий друг і брат. Твоя присутність поруч із мамою і татом — це жива молитва. Ти бачив, як Бен мріяв, як він будував, як він любив. Не бійся жити далі, не бійся будувати свої власні мрії, адже кожна твоя усмішка — це продовження його усмішки. Він пишається тобою. Він поруч із тобою, коли ти дивишся на літаки в небі чи коли ти просто згадуєш ваші спільні ігри. Ти не залишився один, бо любов вашого братерства — це теж частина вічності.

Ми часто думаємо, що бути християнином — це мати відповіді на всі запитання. Але сьогодні Ісус показує нам, що мудрість виправдовується її дітьми. Мудрість — це не інтелектуальна відповідь, це життя, віддане в руки Отця. Бенджамін був такою мудрою дитиною. Він не боявся бути вразливим. Він не боявся любити. Його життя — це свідчення того, що навіть коротка подорож може бути сповнена вічності, якщо вона пройдена з любов’ю.

Виходячи звідси, тримайтеся за цю надію. Любов не вмирає. Вона живе в кожній добрій справі, у кожній криниці чистої води, збудованій у його пам’ять, у кожному спогаді про його щирість. Не намагайтеся бути «сильними» перед Богом; будьте справжніми. Плачте, якщо плачеться, сумуйте, якщо сумується. Але пам’ятайте: ви несете цей хрест не самі. Ісус несе його разом з вами. Кожна ваша сльоза, кожна ваша молитва — це частина того шляху, який веде вас до зустрічі з ним. Ви не втратили його. Ви просто віддали його на зберігання Тому, Хто любить його більше, ніж ви могли б уявити.

І наостанок, візьміть із собою це: Бенджамін Vo — ваш син, ваш брат, ваш ангел — зараз перебуває у «Банкеті Небес». Він більше не обмежений нічим земним. Він вільний. Він дивиться на вас із любов’ю, яка не знає меж. Живіть для нього, живіть для Раяна, живіть для себе. Бо кожна ваша усмішка, кожен ваш вчинок милосердя — це продовження того світла, яке Бенджамін приніс у цей світ. Ви ніколи не були одні. Ви ніколи не будете одні. Господь із вами, і Бенджамін завжди поруч, у серці Божої любові. Нехай Його мир, який перевищує всяке розуміння, береже ваші серця і ваші думки у Христі Ісусі. Амінь.