Четвер Шістнадцятого Тижня Звичайного Часу

Дорогі брати і сестри у Христі,

Сьогоднішні читання запрошують нас замислитися над тим, як ми сприймаємо Божу присутність і Його істину. У першому читанні з книги пророка Єремії ми чуємо глибокий докір від Господа: «Два зла вчинив народ Мій: Мене покинули, джерело води живої, і викопали собі цистерни, цистерни розбиті, що води не тримають». Яке яскраве і сумне порівняння! Бог є джерелом життя, а Його народ відвернувся від Нього, шукаючи заспокоєння в чомусь нетривкому, у тому, що не може втамувати спрагу.

А потім, у Євангелії від Матея, Ісус пояснює Своїм учням, чому Він говорить притчами. Він каже: «Бо вам дано знати таємниці Царства Небесного, а їм не дано». Він цитує пророка Ісаю, говорячи, що люди «будуть дивитися, але не побачать, і слухати, але не почують і не зрозуміють». Це не тому, що Бог приховує Свою істину, а тому, що серця деяких людей зачерствіли, їхні очі заплющені, а вуха закриті. Вони не хочуть бачити світла, не хочуть чути правди.

Але потім Ісус промовляє слова, які є для нас великою розрадою: «Блаженні ж ваші очі, що бачать, і ваші вуха, що чують». Яка це благодать! Бачити і чути Бога, розуміти Його Слово, відчувати Його присутність у нашому житті — це справжнє благословення. Це означає бути відкритим до джерела живої води, про яке говорив Єремія, і пити з нього, щоб ніколи не спрагнути.

Минуло п'ять тижнів, як наш дорогий Бенджамін Во відійшов до Господа. П'ять тижнів, коли його батьки, Алан і Тхао, його брат Раян, та всі, хто його знав і любив, можливо, відчувають, що їхні серця розбиті, як ті розбиті цистерни, що не можуть утримати воду. Біль втрати може затьмарити зір і заглушити слух, змушуючи нас сумніватися в Божій любові.

Але Бенджамін, з його світлою усмішкою і неймовірною допитливістю, був тим, хто мав «очі, що бачать, і вуха, що чують». Він був хлопчиком, який прагнув пізнавати світ, який захоплювався технологіями, який разом з батьком «спостерігав за літаками» і бачив красу в деталях. Ця відкритість до світу, до знань, до радості є відображенням відкритості до Божого творіння, до джерела життя. Його життя, хоч і коротке, було наповнене бажанням бачити і розуміти, і це бажання веде його зараз до повноти Божої істини, де він бачить Бога лицем до лиця.

Алан і Тхао, Раяне, і всі, хто сумує, пам'ятайте слова Ісуса: «Блаженні ж ваші очі, що бачать, і ваші вуха, що чують». Навіть у горі ми можемо бачити знаки Божої любові, чути Його шепіт у тиші. Нехай пам'ять про Бенджаміна, його світла усмішка, його радість від відкриття нового, буде для вас нагадуванням про те, що Бог завжди є джерелом живої води. Він тримає Бенджаміна у Своїх обіймах, і Він тримає вас. Нехай Пресвята Богородиця, яка зберегла всі слова у Своєму серці, допоможе вам бачити світло навіть у темряві і чути голос надії. Амінь.